Літня людина рідко скаже: «Мені погано на душі». Частіше родичі чують «втомився», «болить спина» або не чують нічого. Розпізнати депресію у мовчазного родича можна, якщо уважно стежити за змінами в поведінці, сні, апетиті й звичках, потім обережно поговорити і показати людину лікарю.
Чому літні люди не розповідають про свій настрій
Багато людей, яким зараз за сімдесят, виросли в часи, коли про почуття говорити було не прийнято. Сум вважали слабкістю, а звернення до психіатра асоціювалося з «психлікарнею» і клеймом на все життя. Така людина може щиро не мати слів для опису свого стану: вона відчуває, що їй важко, але не називає це депресією і не вважає приводом іти до лікаря.
Друга причина: сором. Батьки звикли бути тими, хто допомагає, а не тими, кому допомагають. Визнати, що не можеш змусити себе встати з ліжка чи приготувати обід, для них означає визнати поразку.
Найчастіше ж звучить «не хочу бути тягарем». Літня мати бачить, що в дітей робота, кредити, власні діти, і вирішує, що її сум не вартий їхнього часу. На запитання «як ти?» вона відповідає «нормально», навіть якщо вже тиждень майже не їсть. Дехто вважає, що в старості так і має бути: «а чого ти хочеш у моєму віці». Це хибне уявлення. Депресія не є природною частиною старіння, і її лікують у будь-якому віці, зокрема у 80 і 90 років.
Замкнутий характер чи ознака змін
Є люди, які все життя були небагатослівними. Батько, який ніколи не дзвонив першим і на свята сидів мовчки в кутку, не обовʼязково зараз у депресії. Мовчазність сама по собі нічого не означає.
Головний орієнтир: порівняння з тим, якою людина була раніше. Питання не в тому, чи мало вона говорить, а в тому, чи стала говорити менше, ніж рік або пів року тому. Якщо мама десятиліттями щовесни поралася на городі, а цього року навіть не купила розсаду, це сигнал. Якщо дід завжди дивився футбол і коментував кожен матч, а тепер вимикає телевізор, це теж сигнал. Тривожить саме відхилення від звичного для цієї людини стану, особливо якщо воно триває тижнями, а не кілька днів після неприємної події.
Для орієнтиру: про депресивний епізод лікарі зазвичай говорять, коли знижений настрій або втрата інтересу тримаються більшу частину часу щонайменше два тижні. Але діагноз встановлює фахівець. Ваше завдання як родича: помітити зміни і не дати їм залишитися без уваги.
Поведінкові ознаки депресії у літньої людини
У старшому віці депресія частіше проявляється через дії і тіло, ніж через слова. Ось на що варто звертати увагу:
- втрата інтересу до того, що раніше радувало: серіалів, онуків, церкви, сусідів, господарства;
- занедбана гігієна: людина рідше миється, ходить в одному й тому самому одязі, не голиться, перестала фарбувати волосся чи вдягати прикраси;
- порушення сну: раннє пробудження о четвертій чи пʼятій ранку без можливості знову заснути або, навпаки, сон майже весь день;
- зміни апетиту і схуднення: продукти в холодильнику псуються недоторканими, людина каже, що «не хочеться», одяг став завеликим;
- відмова від ліків або постійне «забування» їх, пропущені візити до лікаря;
- частіші скарги на тілесний біль, слабкість, важкість у грудях, проблеми з травленням;
- дратівливість, буркотливість, спалахи через дрібниці, хоча раніше людина була спокійною;
- сповільненість: довше відповідає на запитання, рухається повільніше, говорить тихіше;
- фрази на кшталт «нащо це все», «я вам тільки заважаю», «скоріше б уже».
Одна ознака ще не означає депресію. Погано спати можна через біль у суглобах, а схуднути через проблеми із зубами чи шлунком. Насторожувати має поєднання кількох ознак, які зʼявилися приблизно в один період і не минають.
Окремо про дратівливість. Родичі часто сприймають її як «характер зіпсувався на старість» і ображаються. Проте в деяких людей, особливо чоловіків, депресія виглядає саме так: замість смутку буркотіння, причіпки, небажання нікого бачити. Буває, що людина починає частіше випивати, пояснюючи це тим, що «так легше заснути». Алкоголь у такій ситуації погіршує і сон, і настрій, а з багатьма ліками поєднується погано.
Маскована депресія: коли замість суму болить тіло
Часто літня людина приходить до лікаря не з настроєм, а з болем: тисне в грудях, болить голова, ниє спина, «крутить» живіт, немає сил. Обстеження не знаходять причини, яка пояснювала б таку силу скарг, або зміни є, але вони були й раніше і тоді так не турбували. Таку картину називають маскованою, або соматизованою, депресією: емоційний стан проявляється через тілесні відчуття.
На це можуть вказувати скарги, що «блукають» (сьогодні серце, завтра шлунок), знеболювальні, які майже не допомагають, і відмова від запропонованого лікування, бо «все одно не допоможе». Людина багато говорить про хвороби, але мало про те, як живе. Буває, що біль слабшає, коли приїжджають онуки, і повертається, щойно вона знову залишається сама.
Тут потрібна обережність в обидва боки. Тілесні скарги літньої людини не можна списувати на «нерви»: за ними можуть стояти захворювання серця, ендокринні, онкологічні та інші хвороби. Спершу лікар має виключити фізичні причини. Якщо ж обстеження не пояснюють стану, варто прямо запитати лікаря, чи не може це бути депресія, і попросити оцінити настрій.
Депресія чи деменція: чому їх легко сплутати
Депресія в літньому віці може погіршувати памʼять і увагу. Людина забуває, що хотіла сказати, не може зосередитися на газеті, плутається в простих справах. Родичі лякаються і думають про деменцію. Іноді такий стан називають депресивною псевдодеменцією: порушення памʼяті й мислення повʼязані з депресією і можуть зменшуватися, коли депресію лікують.
Є спостереження, які родичі можуть передати лікарю. Людина з депресією часто сама скаржиться на памʼять, перебільшує свої труднощі і відповідає «не знаю», навіть не намагаючись пригадати. При деменції людина частіше применшує проблеми, пояснює провали сторонніми причинами або вигадує відповідь, а зміни наростають поступово протягом місяців і років. Початок депресії зазвичай легше привʼязати до конкретного періоду чи події.
Ці відмінності не дають змоги поставити діагноз удома. Депресія і деменція часто поєднуються, а депресія може бути одним із ранніх проявів деменції. Схожі симптоми дають також порушення роботи щитоподібної залози, нестача вітаміну B12, наслідки інсульту, побічні дії ліків. Розрізнити ці стани може тільки лікар після огляду, тестування памʼяті і, за потреби, аналізів та обстежень. Не намагайтеся самостійно вирішити, «що там насправді», і не відкладайте візит у надії, що з часом стане зрозуміліше.
Що підвищує ризик депресії у старшому віці
Депресія буває і без помітної причини, але є обставини, після яких варто уважніше стежити за станом родича.
Втрата чоловіка чи дружини. Горе після смерті партнера є природною реакцією, і сумувати, плакати, згадувати місяцями нормально. Тривожно, коли через кілька місяців людина не повертається до жодних справ, перестає їсти, відмовляється бачитися з людьми або каже, що їй немає заради чого жити. Межа між горем і депресією не завжди очевидна, і тут теж допоможе лікар.
Переїзд. Навіть якщо літня людина переїхала до дітей або в зручнішу квартиру, вона втратила звичні стіни, сусідів, магазин, лавку біля підʼїзду. Перші місяці на новому місці часто даються важко.
Хронічний біль і хвороби. Артрит, біль у спині, серцева недостатність, діабет, наслідки перелому обмежують рухи і поступово відрізають людину від звичного життя. Депресія, своєю чергою, посилює відчуття болю, і виходить замкнене коло.
Інсульт. Депресія після інсульту трапляється часто, і її легко не помітити за порушеннями мовлення чи руху. Якщо після інсульту людина «здалася», не хоче виконувати вправи, плаче або байдужа до всього, скажіть про це неврологу чи сімейному лікарю.
Погіршення слуху і зору. Людина, яка погано чує, поступово перестає підтримувати розмови, бо соромиться перепитувати. Та, що погано бачить, кидає читати, вишивати, виходити з дому. Іноді вчасно підібраний слуховий апарат або окуляри змінюють настрій помітніше, ніж будь-які вмовляння.
Самотність. Мається на увазі брак змістовного спілкування, і він можливий навіть у великій родині. Можна жити з дітьми і бути самотнім, якщо з тобою говорять лише про ліки й обід.
Деякі ліки. Окремі препарати можуть впливати на настрій, сон і рівень енергії. Якщо зміни зʼявилися після початку нового лікування або зміни дози, повідомте лікаря. Не скасовуйте і не змінюйте препарати самостійно.
Як спостерігати: щоденник змін
Коли бачиш людину щодня або, навпаки, раз на місяць, зміни легко пропустити чи перебільшити. Допомагає простий щоденник. Це може бути зошит, нотатки в телефоні або спільний документ, якщо доглядом займаються кілька родичів.
Записуйте коротко, з датами: скільки людина спала і коли прокинулася, що і скільки зʼїла, чи виходила з дому, чи прийняла ліки, на що скаржилася, з ким говорила, чи щось її зацікавило або порадувало. Корисно занотовувати дослівно фрази, які вас насторожили: «нащо мені той суп», «ви б без мене краще жили». Якщо є можливість, раз на тиждень зважуйте людину або хоча б помічайте, як сидить одяг.
Через два-три тижні такі записи покажуть картину, яку важко передати словами «мама якась не така». З ними простіше говорити з лікарем: замість загального «погано спить» ви скажете «прокидається о пів на пʼяту майже щодня останні три тижні, вдень лежить, з вересня схудла на три кілограми». Пізніше щоденник допоможе оцінити, чи діє лікування.
Спостереження не повинне перетворюватися на стеження. Не записуйте демонстративно при людині кожен її крок і не перевіряйте холодильник із виразом обличчя прокурора. Досить уважності і кількох хвилин увечері.
Як почати розмову з літнім родичем
Розмову краще починати не з діагнозу, а з того, що ви помітили. Оберіть спокійний момент, коли ніхто не поспішає: ви разом пʼєте чай, ідете на прогулянку, їдете в машині. Багатьом людям легше говорити пліч-о-пліч, ніж дивлячись очі в очі через стіл.
Кілька фраз, з яких можна почати:
- «Я помітила, що ти останнім часом мало їси і рано прокидаєшся. Що тебе турбує?»
- «Ти раніше так чекав на футбол, а тепер навіть не вмикаєш. Що змінилося?»
- «Як ти почуваєшся, коли залишаєшся вдома сама?»
- «Що зараз для тебе найважче?»
- «Розкажи, як минає твій звичайний день».
- «Мені здається, тобі зараз важко. Я не сварюся, просто хочу зрозуміти».
Відкриті запитання, що починаються з «що», «як», «розкажи», дають більше, ніж ті, на які можна відповісти «так» чи «ні». На «у тебе все добре?» ви майже завжди почуєте «добре».
Будьте готові, що з першого разу людина не відкриється. Вона може відмахнутися, змінити тему або розсердитися. Не тисніть. Скажіть, що вам не байдуже і що ви ще повернетеся до цієї розмови, і справді поверніться через кілька днів. Слухайте більше, ніж говорите, і не поспішайте заповнювати паузи: літній людині іноді потрібна хвилина, щоб наважитися сказати головне.
Пропонуючи піти до лікаря, спирайтеся на ті прояви, які людина сама визнає: «давай покажемо лікарю, чому ти так погано спиш і схуд». Слово «депресія» можна не вимовляти, якщо воно викликає опір. Запропонуйте піти разом: записати на прийом, привезти, посидіти поруч у кабінеті, якщо людина не проти.
Чого краще не казати
Деякі фрази звучать як підтримка, але закривають розмову. «Візьми себе в руки», «не вигадуй», «іншим гірше, а вони не скиглять», «ти просто лінуєшся» дають зрозуміти, що людина сама винна у своєму стані. Депресія не минає від зусилля волі, і, почувши такі слова, літня людина, найімовірніше, перестане щось розповідати.
«А чого ти хочеш у твоєму віці» підтверджує той самий міф, ніби в старості нормально почуватися погано. «Ти що, до психіатра зібралася?» або жарти про «психлікарню» посилюють сором і відштовхують від допомоги.
Не варто одразу засипати порадами («тобі треба гуляти, пити вітаміни, записатися в хор») або переводити розмову на себе («я теж втомлююся, але ж живу»). І не обіцяйте нікому не розповідати, якщо людина говорить про думки про смерть: у такій ситуації треба залучити лікаря, навіть якщо вона просила мовчати.
Куди звертатися по допомогу
Для більшості родин перший крок: сімейний лікар, з яким у людини підписана декларація. Він може оцінити загальний стан, перевірити, чи немає фізичних причин симптомів, переглянути список ліків, призначити аналізи, а далі лікування або направлення до іншого спеціаліста. Депресія належить до станів, із якими до сімейного лікаря йти можна і потрібно.
До психіатра звертаються, коли симптоми виражені, лікування не допомагає, є думки про смерть, підозра на деменцію чи інший складний стан. Психіатр є лікарем: він встановлює діагноз і може призначати препарати. Консультація психіатра сама по собі не означає госпіталізації, і боятися цього слова не варто.
Психотерапевт або психолог працює з людиною через розмову. Для літніх людей психотерапія може бути корисною при легкій і помірній депресії, після втрати близької людини, при труднощах з адаптацією до нових обставин. Нерідко розмовну терапію поєднують із медикаментозним лікуванням, але рішення ухвалює лікар разом із пацієнтом.
Якщо людина перенесла інсульт, має хворобу Паркінсона чи інші неврологічні порушення, про зміни настрою варто сказати й неврологу. На прийом беріть щоденник спостережень і повний список ліків, включно з тими, що куплені без рецепта, а також вітаміни і трави.
Тривожні ознаки: коли діяти негайно
Є ситуації, коли не можна чекати планового прийому чи наступних вихідних:
- людина говорить про смерть, про те, що не хоче жити, що всім буде краще без неї, прощається, роздає речі, раптом береться впорядковувати документи;
- відмовляється від їжі і води, за день випиває лише кілька ковтків або не пʼє зовсім;
- раптом стала сплутаною, не впізнає близьких, не розуміє, де перебуває;
- перестала вставати і доглядати за собою, на кілька днів зникла зі звʼязку.
Якщо є безпосередня загроза життю, телефонуйте 103 (екстрена медична допомога) або 112. Якщо гострої загрози немає, але людина висловлює думки про смерть, того ж дня звʼяжіться із сімейним лікарем або психіатром і не залишайте її надовго саму. Прямо запитати «ти думаєш про те, щоб піти з життя?» не означає підштовхнути до цього. Таке запитання дає людині змогу сказати правду, а вам зрозуміти, наскільки серйозна ситуація.
Відмова від рідини небезпечна для літньої людини сама по собі: зневоднення в цьому віці розвивається швидше і може спричинити сплутаність, падіння, перепади тиску, проблеми з нирками. Чекати, поки людина «передумає», тут не можна.
Спілкування і режим дня
Лікування призначає лікар, але щоденне життя людини багато в чому залежить від родини. Допомагає регулярний розпорядок: вставати і лягати приблизно в один час, снідати, а не тільки пити чай, виходити надвір хоча б ненадовго, бажано вдень, коли світло. Денне світло і рух підтримують нормальний ритм сну, а тривалий сон удень часто збиває нічний.
Спілкування має бути регулярним і змістовним. Короткий щоденний дзвінок зазвичай корисніший за довгий візит раз на місяць. Говоріть не лише про тиск і ліки: розпитуйте про спогади, просіть поради, показуйте фото онуків, обговорюйте новини. Літній людині потрібно відчувати, що вона комусь потрібна. Невелике доручення (перебрати квасолю, підказати рецепт, наглянути за котом) дає більше, ніж будь-які запевнення «ти нам потрібна».
Посильна активність краща за постійний відпочинок. Прогулянка до лавки, легка гімнастика сидячи, полив квітів. Ставте маленькі цілі і не дорікайте, якщо не вийшло: при депресії навіть дрібна справа вимагає зусиль.
Буває, що родичі живуть в іншому місті або цілий день на роботі й не можуть бути поруч щодня, а людина тижнями сидить сама в квартирі. Тоді варто подумати про інші варіанти: доглядальницю, частіші приїзди когось із сімʼї або проживання там, де поруч є люди і чіткий розпорядок. Наприклад, у пансіонаті для літніх людей у Чернігові день побудований навколо регулярного харчування, прогулянок і спільних занять. Таке середовище не замінює лікування депресії, але прибирає ізоляцію, яка її підживлює.
Чим допомагає мережа пансіонатів «Родинна Турбота»
«Родинна Турбота» обʼєднує чотири приватні будинки для людей похилого віку: у Чернігові (пров. Заньковецької, 6), у селі Брусилів Чернігівської області (вул. Ямальська, 10), у Черкасах (вул. Івана Мазепи, 118) і біля Луцька, у селі Струмівка Волинської області (вул. Рівненська, 182Б). Пансіонати не є лікувальними закладами і не замінюють лікаря, діагностику чи лікування. Їхнє завдання інше: щоденний догляд і життя серед людей.
Для родини, яка хвилюється за мовчазного батька чи матір, суттєво, що персонал спостерігає за апетитом, сном і настроєм мешканців і повідомляє родичам про помітні зміни. Ті ознаки, які важко відстежити на відстані, тут хтось бачить щодня. Прийом призначених лікарем препаратів організовують з урахуванням інформації від родичів, тож пропущені чи «забуті» ліки стають меншою проблемою.
Харчування чотириразове: сніданок, обід, полуденок і вечеря. Меню коригують з урахуванням стану здоровʼя і рекомендацій лікаря, наприклад при діабеті, проблемах із ковтанням або після інсульту. Для людини, яка вдома місяцями перебивалася чаєм із хлібом, це відчутна зміна.
Розпорядок дня включає прогулянки, читання, настільні ігри, спілкування і легку фізичну активність. Нагляд і догляд цілодобові, персонал чергує й уночі. Приймають самостійних, маломобільних і лежачих людей, а також тих, хто відновлюється після інсульту, інфаркту, перелому, операції чи тривалого лікування. Допомагають із вставанням, пересуванням, одяганням, гігієною, годуванням; лежачим регулярно змінюють положення тіла для профілактики пролежнів. Людей з деменцією та порушеннями памʼяті приймають після індивідуального розгляду, для них створюють спокійне середовище з передбачуваним розпорядком і наглядом.
Проживання може бути постійним або тимчасовим, кімнати розраховані на 2-5 місць, з меблями і телевізором. Родичі можуть приїжджати, час відвідин узгоджують заздалегідь. Якщо ваша родина живе на Волині, можна приїхати подивитися будинок для людей похилого віку біля Луцька і поговорити з персоналом про стан вашого родича.
Як отримати консультацію
Якщо ви помітили в родича ознаки, описані вище, спершу покажіть його сімейному лікарю. А якщо розумієте, що вдома людині бракує нагляду, спілкування чи регулярного харчування, зателефонуйте за номером +38 (063) 539 05 03. Консультації тривають з 8:00 до 22:00. Можна також залишити заявку на сайті: вам передзвонять орієнтовно за 10-15 хвилин і розкажуть про умови проживання в кожному з чотирьох будинків.
