Коли хвороба близької людини стає невиліковною або стан після інсульту чи тривалого лікування вже не повертається до колишнього, родина опиняється перед вибором: хоспіс, паліативне відділення лікарні чи пансіонат із цілодобовим доглядом. Від цього рішення залежить, хто контролюватиме біль, хто допомагатиме з побутом уночі і як часто рідні зможуть бути поруч.
Що таке паліативна допомога
Паліативна допомога призначена людям із тяжкими хворобами, які неможливо вилікувати або які прогресують попри лікування. Її мета полягає в тому, щоб полегшити симптоми і зберегти людині якомога кращу якість життя на той час, який їй залишився. Ідеться про онкологічні захворювання, а також про важку серцеву чи дихальну недостатність, наслідки інсульту, пізні стадії деменції, хвороби нирок і печінки, нейродегенеративні захворювання. Біль, задишка, нудота, безсоння, тривога, пролежні: з усім цим працює паліативна допомога.
В українській системі охорони здоровʼя розрізняють два рівні. Загальну паліативну допомогу надає лікар первинної ланки, тобто сімейний лікар або терапевт, з яким у пацієнта підписана декларація. Він оцінює стан, призначає базове знеболення і препарати для полегшення симптомів, виписує рецепти та направлення. Спеціалізовану паліативну допомогу надають фахівці, які працюють саме з такими пацієнтами: стаціонарно в паліативних відділеннях і хоспісах або вдома через мобільні паліативні служби. До спеціалізованого рівня звертаються, коли симптоми не вдається контролювати звичайними засобами або коли людина потребує постійного спостереження медиків.
Паліативна допомога не дорівнює «останнім дням». Вона може тривати місяцями й роками, поєднуватися з лікуванням основної хвороби. Буває, що після стабілізації стану людину виписують зі стаціонару додому під нагляд сімейного лікаря.
Хоспіс: що це за заклад і для кого він
Хоспіс є медичним закладом або відділенням у складі лікарні, де людям з невиліковними хворобами на пізніх стадіях надають цілодобову спеціалізовану паліативну допомогу. Там працюють лікарі та медичні сестри, які мають досвід знеболення, контролю задишки, догляду за ранами, стомами, катетерами. У хоспісі можуть вводити препарати інʼєкційно або через інфузійні системи, подавати кисень, коригувати схему знеболення кілька разів на добу.
У побутовій мові хоспісом часто називають будь-яке місце, куди перевозять важкохвору людину. Ця неточність заважає вибору. Хоспіс працює як медичний заклад: там є лікарські призначення, медичний персонал на зміні, облік і зберігання сильнодіючих препаратів. Пансіонат для людей похилого віку влаштований інакше, і про це нижче.
Кількість місць у стаціонарних хоспісах і паліативних відділеннях обмежена, а госпіталізацію заклад визначає за медичними показаннями. Тому розглядати хоспіс як постійне місце проживання для людини зі стабільним, хоч і важким, станом зазвичай не доводиться.
Чим пансіонат з доглядом відрізняється від хоспісу
Пансіонат для людей похилого віку, зокрема «Родинна Турбота», не є хоспісом і не є медичним закладом. Його завдання полягає в щоденному догляді та нагляді: допомогти встати й пересісти, вмитися, одягнутися, поїсти, скористатися санвузлом, змінити білизну, вчасно перевернути лежачу людину, помітити, що вона стала гірше їсти чи спати. Персонал чергує цілодобово, зокрема вночі, коли самотня літня людина вдома найбільш вразлива.
Медичних рішень у пансіонаті не ухвалюють. Діагноз, схему лікування, вибір і дозування знеболювальних визначає лікар: сімейний, профільний або лікар паліативної служби. Пансіонат організовує прийом препаратів, які вже призначив лікар, з урахуванням інформації від родичів і повідомляє рідним про помітні зміни в стані. При різкому погіршенні діє загальне правило для будь-якого місця: виклик екстреної допомоги за номером 103 або 112. Порядок дій у таких випадках варто обговорити із закладом ще до поселення.
Різницю простіше побачити на прикладі. Жінка 84 років після інсульту не ходить, її годують з ложки і допомагають з гігієною, але виражений біль її не турбує, стан стабільний, лікар раз на кілька тижнів переглядає призначення. Їй потрібен догляд, і пансіонат цю потребу закриває. Інша ситуація: чоловік з онкологічним захворюванням на пізній стадії, у якого біль посилюється щодня, а таблетки вже не діють. Йому потрібні лікарі, які можуть швидко змінити схему знеболення, і тут доречні хоспіс, паліативне відділення або мобільна паліативна служба.
Коли потрібен хоспіс або паліативне відділення
Орієнтуйтеся на те, чи потребує людина постійної медичної допомоги, а не лише побутової. Обговоріть із лікарем направлення до спеціалізованої паліативної допомоги, якщо є хоча б одна з таких ознак:
- біль, який не вдається контролювати призначеними препаратами, або потреба часто змінювати дозу чи спосіб введення знеболювальних;
- регулярні інʼєкції, крапельниці, підшкірні інфузії, які може виконувати лише медичний працівник;
- задишка, при якій потрібна постійна подача кисню або часта оцінка стану медиками;
- складні рани, кровотечі, догляд за дренажами, трахеостомою чи іншими пристроями, що вимагає медичних навичок;
- виснажлива нудота і блювання, неможливість ковтати, потреба в харчуванні через зонд або внутрішньовенно під контролем медиків;
- гостре сплутання свідомості, сильне збудження, судоми, які потребують медикаментозного контролю.
Ці ознаки не означають, що людину обовʼязково треба везти в стаціонар. Частину таких потреб може закрити мобільна паліативна служба вдома. Але якщо родина бачить, що симптоми наростають швидше, ніж лікар встигає реагувати, це привід говорити про хоспіс чи паліативне ліжко.
Втрата свідомості, ознаки інсульту, сильний біль у грудях, кровотеча, задуха потребують виклику екстреної допомоги (103 або 112) незалежно від того, де перебуває людина і який у неї діагноз.
Коли достатньо пансіонату з цілодобовим доглядом
Багато літніх людей мають кілька хронічних хвороб, і в медичних документах може стояти серйозний діагноз. Проте щоденні потреби такої людини часто стосуються саме догляду. Пансіонату зазвичай достатньо, коли стан стабільний, лікування підібране і його можна приймати в таблетках чи інших формах, що не потребують медика, а біль, якщо він є, контролюється призначеними засобами.
Типові ситуації такі. Людина лежача або маломобільна після інсульту, перелому шийки стегна, операції: її треба перевертати для профілактики пролежнів, міняти підгузки, годувати. Або в людини деменція, і вона не може залишатися сама, бо виходить з дому, забуває вимкнути газ, плутає день і ніч. Їй потрібні передбачуваний розпорядок, спокійна обстановка і люди поруч уночі. Хоспіс таких завдань не ставить, а вдома родина часто вже не витримує цілодобового чергування.
Для родин із Черкас і області одним із варіантів є будинок престарілих у Черкасах мережі «Родинна Турбота» на вулиці Івана Мазепи, 118. Туди приймають самостійних, маломобільних і лежачих людей, а також людей з деменцією та порушеннями памʼяті (поселення в такому випадку розглядають індивідуально). Медична частина при цьому залишається за сімейним лікарем або лікарем паліативної служби.
Є й проміжний варіант: людина живе в пансіонаті, а медичну паліативну допомогу отримує від сімейного лікаря чи мобільної служби. Чи можливо це у вашому випадку, залежить від того, чи приїжджатиме лікар за адресою закладу і як буде організоване отримання призначених ліків. Ці питання краще зʼясувати до переїзду.
Як отримати паліативну допомогу в Україні
Перший крок майже завжди однаковий: звернутися до лікаря, з яким у людини підписана декларація. Якщо декларації немає або лікар працює в іншому місті, її можна укласти з лікарем за місцем фактичного проживання, у тому числі після переїзду до родичів чи в пансіонат. Лікар оцінює стан, призначає лікування симптомів і, якщо потрібна спеціалізована допомога, виписує електронне направлення.
Паліативна медична допомога входить до Програми медичних гарантій. Її надають заклади, що мають договір із Національною службою здоровʼя України (НСЗУ) на відповідний пакет, стаціонарно або як мобільну допомогу вдома. Для пацієнта така допомога в закладі з договором має бути безоплатною, а конкретний перелік послуг варто уточнювати в самому закладі. Знайти заклади з таким договором у своїй громаді можна на сайті НСЗУ або через її контакт-центр 16-77. Корисно також запитати сімейного лікаря, з якими службами він співпрацює.
Мобільна паліативна служба зазвичай складається з лікаря і медичних сестер. Вони приїжджають за графіком і за потреби, оцінюють біль та інші симптоми, коригують призначення, вчать родичів доглядових навичок. Для людей, які хочуть залишатися вдома, це часто найзручніший формат. Якщо ж родина не може забезпечити побутовий догляд між візитами медиків, постає питання пансіонату або стаціонару.
Кількість паліативних ліжок і мобільних бригад у регіонах різна, тому реальну доступність допомоги в Черкасах чи області перевіряйте через лікаря та НСЗУ, а не за відгуками на форумах.
Знеболення і ліки: хто за що відповідає
Найбільше непорозумінь між родинами та закладами виникає навколо ліків. Розподіл відповідальності тут простий. Лікар призначає препарати, визначає дози і графік, виписує рецепти. Родина забезпечує наявність ліків, привозить актуальні призначення і повідомляє про будь-які зміни. Пансіонат стежить, щоб людина вчасно приймала призначене, і повідомляє родичів, якщо помічає, що вона стала гірше їсти чи спати, зʼявилися тривога або сонливість.
Сильні знеболювальні, зокрема опіоїдні, призначає тільки лікар, а для їх виписування, видачі та зберігання діють окремі правила. Не змінюйте дозу самостійно і не давайте «додаткову таблетку» без узгодження з лікарем, навіть якщо людині видимо боляче. Краще одразу телефонувати лікареві, а якщо біль раптовий і сильний, викликати екстрену допомогу.
У людей з деменцією біль часто проявляється не скаргами, а неспокоєм, стогоном, відмовою від їжі, різкими змінами поведінки. Людина може не сказати «болить», але відштовхувати руку, коли її перевертають. Про такі спостереження варто розповісти лікарю, бо вони допомагають підібрати знеболення.
Цієї зими в Україні можливі відключення світла. Якщо людина користується кисневим концентратором, функціональним ліжком з електроприводом чи протипролежневим матрацом з компресором, обговоріть із лікарем і закладом, що робити під час відключення. Ліки краще мати із запасом на кілька днів, а виписки й призначення зберігати і в паперовому, і в електронному вигляді.
Документи, які варто підготувати
Куди б не переїжджала людина, у хоспіс чи пансіонат, папери потрібні приблизно одні й ті самі. Точний перелік для поселення уточнюйте в закладі, а загалом варто мати:
- паспорт або ID-картку та реєстраційний номер облікової картки платника податків;
- свіжі виписки з лікарні, висновки профільних лікарів, результати останніх обстежень;
- актуальний перелік призначень із назвами препаратів, дозами і часом прийому, підтверджений лікарем;
- контакти сімейного лікаря і лікаря, який веде основну хворобу;
- документи про інвалідність, якщо її встановлено, та відомості про алергію на ліки;
- телефони кількох родичів, яким можна дзвонити в будь-який час, з позначкою, хто ухвалює рішення.
Окремо подумайте про юридичні питання: хто має право отримувати медичну інформацію, хто розпоряджатиметься пенсією і майном, чи потрібна довіреність. Якщо людина ще здатна усвідомлювати свої дії, такі документи краще оформити, поки це можливо. Щодо довіреностей, опіки чи визнання недієздатності консультуйтеся з нотаріусом або юристом: від деталей залежить, чи документ спрацює, коли він знадобиться.
Питання до закладу перед вибором
Розмова із закладом має прояснити, що там реально роблять щодня. Під час консультації чи візиту запитайте:
- Чи приймають людину з таким станом, як у вашого родича, і що потрібно для оцінки перед поселенням?
- Хто чергує вночі і як часто перевіряють лежачих?
- Як організований прийом призначених ліків і хто стежить за їх запасом?
- Що відбувається при погіршенні стану: кого викликають, коли повідомляють родину?
- Чи може сімейний лікар або мобільна паліативна служба приїжджати за адресою закладу?
- Як змінюють харчування при діабеті, проблемах із ковтанням, після інсульту?
- Як влаштовані відвідування і звʼязок із родичем?
- Що передбачено на час відключень електроенергії?
Хоспісу чи паліативному відділенню доречно поставити інші питання: як часто лікар оглядає пацієнта, як швидко коригують знеболення, чи можуть родичі залишатися поруч, на який термін зазвичай госпіталізують і що відбувається після виписки.
Роль родини, коли людина вже не вдома
Переїзд у хоспіс чи пансіонат не знімає з родини відповідальності, він змінює її зміст. Замість нічних підйомів і зміни білизни родичі беруть на себе те, чого ніхто інший не зробить: тримають звʼязок з лікарем, вчасно привозять ліки й рецепти, помічають зміни в стані і стежать, щоб воля самої людини враховувалася.
Добре, коли є одна контактна особа, яка спілкується з персоналом і лікарем, а потім передає новини решті родини. Так менше суперечливих вказівок і плутанини з препаратами. Персонал «Родинної Турботи» спостерігає за апетитом, сном і настроєм і повідомляє рідним про помітні зміни, тож потрібно, щоб на іншому кінці був хтось, хто відповідає на дзвінки.
Відвідування мають значення для самої людини. Навіть коротка зустріч, знайомий голос, улюблена страва, фотографії з дому допомагають їй почуватися менш самотньою. Час візитів у пансіонатах мережі узгоджується заздалегідь. Враховуйте і відстань: заклад поруч із тим, хто з родичів може приїжджати найчастіше, нерідко кращий за заклад поруч із колишньою квартирою. Якщо, наприклад, діти живуть на Волині, можна розглянути будинок для людей похилого віку в Луцьку: пансіонат мережі розташований поряд із містом, у селі Струмівка Волинської області.
Психологічний бік рішення
Слово «хоспіс» лякає і саму людину, і родичів, бо асоціюється з безнадією. Пансіонат часто викликає інше почуття: провину, ніби родина «віддала» близького. Обидві реакції природні, але вони заважають побачити головне питання: де людині в її теперішньому стані буде менше болю, безпечніше і спокійніше.
Якщо людина при свідомості, говоріть з нею. Запитайте, чого вона боїться, що для неї важливо, кого хоче бачити поруч. Літні люди часто бояться не самого переїзду, а того, що їх перестануть відвідувати або що їм буде боляче й не буде кому сказати. На такі страхи можна відповісти конкретно: розкладом візитів, телефоном під рукою, домовленістю з лікарем про знеболення.
Людина з деменцією може не зрозуміти пояснень, і довгі розмови її лише втомлять. Тут допомагає інше: знайомі речі в кімнаті, спокійний тон, той самий розпорядок дня. Перші тижні після переїзду неспокій буває сильнішим, і це не завжди означає, що місце обране неправильно.
Родичам теж потрібна підтримка. Тривалий догляд за важкохворою людиною виснажує, і рішення передати частину турботи іншим часто ухвалюють тоді, коли сили вже на межі. Розмова з психологом, групи підтримки для родин, відверте обговорення з іншими членами сімʼї, хто і що бере на себе, допомагають не залишатися з цим наодинці. Якщо людина перебуває в хоспісі, дізнайтеся, чи можна там отримати психологічну або духовну підтримку для пацієнта і родини.
Якщо стан змінюється з часом
Вибір між хоспісом і пансіонатом не обовʼязково остаточний. Буває, що людина після стабілізації в паліативному відділенні переходить на постійний догляд у пансіонат. Буває навпаки: хвороба прогресує, і лікар рекомендує госпіталізацію. Тимчасове проживання в пансіонаті дає родині змогу подивитися, як людина адаптується, і за потреби змінити формат без поспіху.
Щоб такий перехід минув спокійно, тримайте всі документи і призначення в одній папці, попросіть лікаря записати, за яких симптомів телефонувати йому, а за яких викликати екстрену допомогу, і домовтеся із закладом, як вам повідомлятимуть про зміни.
Що пропонує мережа «Родинна Турбота» родинам, які обирають догляд
«Родинна Турбота» є мережею приватних пансіонатів для людей похилого віку з чотирма будинками: у Черкасах (вул. Івана Мазепи, 118), у Чернігові (пров. Заньковецької, 6), у селі Брусилів Чернігівської області (вул. Ямальська, 10) та біля Луцька, у селі Струмівка Волинської області (вул. Рівненська, 182Б). Родина може обрати будинок ближче до себе, щоб частіше приїжджати.
Пансіонати мережі не є хоспісами чи лікувальними закладами і не замінюють лікування, діагностику чи медичну реабілітацію. Вони забезпечують догляд, і для людей, яким не потрібен постійний медичний супровід, цього часто достатньо. Персонал чергує цілодобово, вночі теж. Лежачих людей регулярно перевертають для профілактики пролежнів, допомагають їм із гігієною, зміною білизни, при нетриманні, доглядають за шкірою, годують, підходять до них уночі. Для людей з деменцією створюють спокійне середовище з передбачуваним розпорядком і наглядом. Приймають також людей після інсульту, інфаркту, перелому, операції чи тривалого лікування.
Прийом призначених лікарем препаратів організовують з урахуванням інформації від родичів, а про помітні зміни апетиту, сну чи настрою повідомляють родині. Харчування чотириразове (сніданок, обід, полуденок, вечеря), меню коригують з урахуванням стану здоровʼя і рекомендацій лікаря, наприклад при діабеті, проблемах із ковтанням чи після інсульту. Для тих, хто може, у розпорядку є прогулянки, читання, настільні ігри, спілкування і легка фізична активність.
Можливе постійне або тимчасове проживання. Кімнати розраховані на 2-5 місць, у них є меблі та телевізор. Родичі можуть відвідувати близьку людину, час візиту узгоджується заздалегідь.
Як отримати консультацію
Якщо ви не впевнені, чи вистачить вашому родичу догляду в пансіонаті, опишіть його стан під час консультації: діагнози, рухливість, як він їсть, чи є біль і які ліки призначені. Зателефонуйте за номером +38 (063) 539 05 03, консультації тривають з 8:00 до 22:00. Можна також залишити заявку на сайті, і вам передзвонять орієнтовно за 10-15 хвилин. Знеболення і медичні призначення обговорюйте з лікарем, а щоденний догляд, поселення і відвідування можна зʼясувати з нами.



